Права будь-якої людини є універсальними  (вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід’ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав).

Разом з тим важливо усвідомлювати,  що фундаментальність прав людини разом із тим не є абсолютною. В ліберальному дискурсі такі обмеження характеризуються висловом: “Ваші права закінчуються там, де починаються права інших людей”.

В соціально-правовій практиці права можуть обмежуватися з метою захисту інших соціальних цінностей. Наприклад, заборона пропаганди расизму або закликів до бунту обмежують свободу слова; деякі заходи правоохоронних органів обмежують таємницю приватного життя, тощо.

Важливо те, що таке втручання в сферу особистих прав не може бути свавільним й встановлюється вимогами закону. В демократичній державі умови, за яких права людини можуть бути обмежені, детально визначені в Конституції. Так, у статті 64 Конституції України визначено, що: “В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 61, 52, 55, 56, 57, 58, 59. 60, 61. 62, 63 цієї  Конституції”.

Фундаментальний характер прав людини означає,  що
будь-яке  втручання  державної  влади  у  реалізацію  ваших прав має бути  чітко  юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим.

Відповідно до статті 22  Основного Закону держави, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод .

До особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України відносять:

– право на життя (ст. 27 Конституції України);

– право на повагу своєї гідності (ст. 28 Конституції України);

– право на особисту свободу і недоторканість (ст. 29 Конституції України);

– право на таємницю особистого життя (ст.ст. 31, 32, 51, 52 Конституції України);

– право на недоторканість житла (ст. 30 Конституції України);

– свобода світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України);

– свобода пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33 Конституції України);

– право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України);

– право на судовий захист своїх прав (ст. 55 Конституції України);

– право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 56 Конституції України);

– право знати свої права (ст. 59 Конституції України);

– свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України);

Відповідно до ст. 3 Цивільно процесуального кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Крім того за захистом своїх порушених прав людина може звернутися до

Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини – це міжнародна судова установа, уповноважена розглядати заяви осіб, які скаржаться на порушення своїх прав, передбачених Європейською конвенцією з прав людини. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого значна кількість європейських держав домовилися забезпечувати певні основні права. Ці права викладені у самій Конвенції.

Європейський суд (далі – Суд) є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав                     державами – сторонами Конвенції.

Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації.

Людина може звернутися до Суду лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не розглядає заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.

Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду людина використала усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку людина маєт довести, що такі засоби захисту є неефективними. Це означає, що спочатку слід звернутися до національних судів, яким підсудна справа, включаючи відповідну вищу судову інстанцію, для захисту своїх прав, про порушення яких Ви маєте намір поскаржитись до Суду. Крім того, використовуючи належні засоби захисту, необхідно дотримуватись національних процесуальних правил, зокрема, передбачених законодавством строків.

Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав людини – Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до нього 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенцію про права дитини 1989 р., Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та інші, – їх дія на території нашої держави номінальна.

В цілому потрібно підкреслити, що з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, потрібно, щоб на всіх рівнях влади та кожним громадянином було високо усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини.

Беззаперечно, надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових  актів,  які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного  законодавства, в жодному разі не звужували зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

За визначенням Вольтера: “Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів”. Тому головна функція органів державної влади та правозахисників у напрямі забезпечення прав та свобод людини – це забезпечення верховенства права й справедливого судочинства. В цьому процесі надзвичайну роль грає забезпечення прямої дії Конституції України – як головного документа держави.

Саме права людини мають стати (і тільки вони можуть бути) міцним фундаментом новітньої України – її справжньою, не видуманою національною ідеєю, – що об’єднає усіх громадян в український народ і соціум, в якому комфортно жити кожній людині, а громадяни пишатимуться своєю державою.

У зв’язку з проведенням на сході України антитерористичної операції, яка, на жаль, продовжується вже не перший рік, питання захисту прав учасників АТО, членів їх сімей, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих внаслідок зазначеної операції на сьогоднішній день є одним із найважливіших напрямків діяльності держави.

На сьогоднішній день чинним законодавством передбачено чимало актів, які в різній мірі передбачають захист прав та інтересів, надання матеріальної допомоги, пільг та інше соціальне забезпечення учасникам АТО та членам їх сімей.

Указом ПрезидентаУкраїни від 25.08.2015 року №501/2015 затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, прийняття якої зумовлено необхідністю вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення дієвого механізму захисту в Україні прав і свобод людини, вирішення системних проблем у зазначеній сфері.

Події Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) засвідчили незворотне прагнення Українського народу до побудови правової та демократичної держави, в якій гарантуються та забезпечуються права і свободи людини.

В умовах тимчасової окупації частини території України та військової агресії Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей проблема захисту прав і свобод людини постає особливо гостро. Поряд із першочерговими завданнями щодо зміцнення національної безпеки, подолання економічної кризи, реформування державного управління тощо забезпечення прав і свобод людини залишається головним обов’язком держави та має визначати зміст і спрямованість діяльності держави в усіх її зусиллях. У кризовій ситуації ризики непропорційного обмеження прав і свобод людини зростають, що потребує особливого контролю з боку суспільства.

Стратегія спрямована на об’єднання суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини, які захищаються на основі принципу рівності та без дискримінації.

Стратегія зосереджена на вирішенні основних системних проблем у сфері захисту прав і свобод людини та нових викликах суспільства, але не вичерпує повністю проблематику у зазначеній сфері. Удосконалення системи захисту прав і свобод людини здійснюватиметься з урахуванням як вітчизняного досвіду, так і напрацьованих та апробованих міжнародною спільнотою засад і принципів. У цьому зв’язку буде взято до уваги та активно використовуватиметься досвід Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, правозахисних організацій України, Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, інших міжнародних організацій, а також практика Європейського суду з прав людини.

У співпраці з іншими державами Україна застосовує підхід, заснований на правах і свободах людини, і розвиває двосторонні відносини з урахуванням міжнародних зобов’язань у зазначеній сфері.

Також основним нормативно-правовим актом який регулює дане питання, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого учасників АТО було прирівняно до учасників бойових дій.

Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, встановлені ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року.

Питання соціального захисту учасників антитерористичної операції, учасників Революції Гідності, членів сімей Героїв Небесної Сотні та загиблих учасників антитерористичної операції регулюються також Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної операції” від 18 березня 2015 року № 150/2015, Кодексом законів про працю України, законами України “Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про відпустки” та іншими нормативними актами.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Цей закон був визнаний міжнародними організаціями та українськими правозахисниками як прогресивний і такий, що відповідає міжнародним стандартам у сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до ст. 1 зазначеного закону, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання  у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також, чинним законодавством України внутрішньо переміщеним особам надано можливість отримання різних видів соціальних допомог, пенсій та інших соціальних виплат за місцем фактичного проживання.

Надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових  актів,   які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного  законодавства, в жодному разі не звужували зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

Реалізація і захист прав людини, у тому числі учасників антитерористичної операції, членів їх сімей, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих внаслідок зазначеної операції 10 грудня людство відзначає Міжнародний день прав людини. Свято засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Крім того, в Україні щороку на честь проголошення у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини проводиться Всеукраїнський тиждень права, який має на меті запровадження високих правових стандартів, підвищення рівня правової освіти та правової культури громадян, а також створення сильної демократичної та правової держави.

Надання пільг учасникам антитерористичної операції.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються наступні пільги:

1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;

2) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

3) безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;

4) 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);

5) 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім’ю);

6) 75-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;

8) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;

13) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;

14) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, – протягом двох років з дня взяття на квартирний облік;

15) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

16) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;

17) безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою;

18) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;

19) позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів;

20) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

21) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов’язані з доглядом за цим ветераном війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;

22) учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів і на курси для одержання відповідних професій.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього. Площа житла, на яку нараховується 75 – процентна знижка плати, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім’ї осіб, які не мають права на знижку плати.

Якщо в складі сім’ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна знижка плати. Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Держава забезпечує учасникам бойових дій, та їхнім дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, – до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійнотехнічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка звільнилася з роботи (припинила інший вид зайнятості), за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення зайнятості), періоди трудової діяльності та страхового стажу, реєструється як безробітна та отримує допомогу по безробіттю, соціальні та інші послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до чинного законодавства. Зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа має право на продовження здобуття певного освітнього рівня на території інших регіонів України за рахунок коштів державного бюджету або інших джерел фінансування.

Порядок фінансування навчання категорії осіб, які були зараховані у навчальні заклади на територіях, де виникли обставини, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування. Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності – за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України. У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.

Інші права внутрішньо переміщеної особи та її обов’язки

Внутрішньо переміщена особа має право на:

– безпечні умови життя і здоров’я;

– достовірну інформацію про наявність загрози для життя та здоров’я на території її покинутого місця проживання, а також місця її тимчасового поселення, стану інфраструктури, довкілля, забезпечення її прав і свобод;

– створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання;

– забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

– для багатодітних сімей, інвалідів, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено; – сприяння у переміщенні її рухомого майна;

– сприяння у поверненні на попереднє постійне місце проживання;

– забезпечення лікарськими засобами у випадках та порядку, визначених законодавством;

– надання необхідної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

– влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади;

– отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування;

– проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування;

– безкоштовний проїзд для повернення до свого покинутого постійного місця проживання у всіх видах громадського транспорту у разі зникнення обставин, що спричинили таке переміщення;

– отримання гуманітарної та благодійної допомоги;

– інші права, визначені Конституцію та законами України.

Внутрішньо переміщена особа зобов’язана:

– дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства;

– повідомляти про фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), протягом 10 днів;

– повідомляти про зміну фактичного місця проживання або про повернення до покинутого місця проживання протягом 10 днів;

– у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом;

– один раз на шість місяців з’являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Допомога постраждалим внаслідок антитерористичної операції.

З початком військового конфлікту на Донбасі в Україні з’явилась група людей, яка потребує всебічної державної підтримки, а саме мирні (цивільні) громадяни, які не брали безпосередньої участі у військових (бойових) діях під час проведення антитерористичної операції, але постраждали внаслідок її проведення, отримали каліцтво, зазнали матеріальних збитків тощо.

Проектом пропонується до такої категорії громадян віднести:

– осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій;

– осіб, які отримали поранення чи інші ушкодження здоров’я у районах бойових дій;

– членів сімей, включаючи дітей, мирних (цивільних) громадян, які загинули або померли внаслідок поранення чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій; – внутрішньо переміщених осіб;

– осіб, які зазнали матеріальних збитків, що виникли у зв’язку із проведенням антитерористичної операції. Згідно з документом, для них також передбачено низку державних соціальних гарантій щодо медичного, соціального та безплатне одержання ліків;

– позачергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безплатне забезпечення іншими протезами і протезноортопедичними виробами;

– 100-процентна чи 50-процентна знижка плати за користування житлом, комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та паливом;

– безплатний проїзд усіма видами громадського пасажирського транспорту;

– виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності працюючим інвалідам в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи (для різних категорій громадян від 10 до 100 прожиткових мінімумів);

– підвищення пенсій, або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (для різних категорій громадян від 40 до 100 прожиткових мінімумів) тощо.

Законодавством України передбачено систему пільг для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, зокрема, це стосується і надання земельних ділянок.

Відповідно до статті 12 (пункт 14) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  учасникам бойових дій надаються, серед інших,  такі пільги:

першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).

Відповідно до Земельного кодексу України, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Також, задля реалізації військовослужбовцем свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки в порядку першочерговості стосовно інших категорій громадян, крім зазначених вище документів, необхідно подати документ, що посвідчує його участь в АТО (посвідчення, довідку). Варто зауважити, що чинним законодавством України не встановлено «територіальних» обмежень щодо реалізації громадянами свого права на безоплатну приватизацію земельних ділянок. Тобто відсутні норми, у відповідності з якими такі особи мають право реалізувати право на безоплатну приватизацію лише в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці (наприклад, в якій вони зареєстровані).

Для початку доцільно звернутися з письмовим запитом про надання публічної інформації щодо наявності земель державної чи комунальної власності, не наданих у власність або користування, до територіального органу Держгеокадастру України або до відділу містобудування та архітектури органу місцевого самоврядування (далі – ОМС).

Іншим варіантом є самотужки знайти вільний земельний наділ, за допомогою публічної кадастрової карти України.

Крім того, територіальними оргами Держгеокадастру підготовлені альбоми Атласи, з якими можна ознайомитися на сайтах Головних управлінь чи за їх місцезнаходженням.

Наступним етапом є отримання дозволу на розробку документації із землеустрою. Уповноважений орган у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. У випадку незгоди з розпорядчим документом про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою або бездіяльності уповноважених органів, яка полягає в залишенні заяви (клопотання) без розгляду, за захистом своїх прав слід звертатися до суду.

Отримавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наступним кроком буде укладення договору на розробку документації із землеустрою із суб’єктом господарювання – виконавцем робіт із землеустрою.

При цьому, документація із землеустрою має бути розроблена у строк, що не перевищує шести місяців з дати укладення договору на її розробку. Іноді учасники АТО хибно вважають, що коли земельні ділянки надаються безкоштовно, то і проект землеустрою повинен також бути безкоштовним. Тому слід наголосити, що землевпорядна документація виготовляється розробниками документації із землеустрою на платній основі, а не за рахунок держави.

В подальшому, після розроблення документації із землеустрою, її необхідно буде погодити в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України. Так, проект відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення підлягає погодженню лише з територіальним органом Держгеокадастру України.

У випадку відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, крім погодження з органом земельних ресурсів, проект землеустрою подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Наступним кроком є затвердження проекту землеустрою. Органом, який видав дозвіл на розроблення проекту землеустрою (відповідна місцева рада чи територіальний орган Держгеокадастру України), протягом чотирнадцяти календарних днів приймається рішення про затвердження землевпорядної документації та передачі земельної ділянки у приватну власність.

Завершальним етапом процедури приватизації земельної ділянки є державна реєстрація права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації прав. Отримання рішення ОМС про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або наказу ОДВВ (територіального органу Держгеокадастру України) слугує підставою для звернення до місцевих органів Державної реєстраційної служби з метою реєстрації права власності на земельну ділянку.

Після цього, громадянин протягом п’яти робочих днів отримує свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та, нарешті, фактично та юридично стає повноцінним власником земельної ділянки.

Хто передає земельні ділянки у власність

Разом з тим зазначаємо, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, що стосується пільг, то Податковим кодексом України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.269-270 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку звільняються ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до норм Закону учасники антитерористичної операції особи, визнані учасниками бойових дій, звільняються від сплати земельного податку. При цьому звільнення від сплати земельного податку, передбачене для такої категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, зокрема:

1) для ведення особистого селянського господарства – у розмірі не більш як 2 гектари;

2) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах – не більш як 0,25 гектара, в селищах – не більш як 0,15 гектара, в містах – не більш як 0,10 гектара;

3) для індивідуального дачного будівництва – не більш як 0,10 гектара;

4) для будівництва індивідуальних гаражів – не більш як 0,01 гектара;

5) для ведення садівництва – не більш як 0,12 гектара.

Для звільнення від сплати земельного податку, особа яка  має підстави для отримання пільг повинна надати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми та документи, що посвідчують її право на пільгу, зокрема, посвідчення «Учасник бойових дій».

Нагадаємо, Указом Президента України  2018 рік оголошено Роком реалізації правопросвітницького проекту «Я маю право». Мета цього проекту – посилення захисту прав і свобод громадян та покращення надання безоплатної правової допомоги. Програма передбачає не просто правову безкоштовну допомогу в судах, а й безоплатні юридичні консультації, на які матимуть право найменш захищені верстви населення.