Питання ведення Державного земельного кадастру регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» та іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
До 01.01.2013 відповідно до Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 749, кадастровий номер земельної ділянки складався з таких структурних елементів:
КОАТУУ: НКЗ: НКК: НЗД, де
КОАТУУ – десятизначний код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-96.
Однак, з 01.01.2013 вказаний Тимчасовий порядок втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».
Згідно з п. 30, 34 Порядку ведення Державного земельного кадастру кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:
НКЗ : НКК : НЗД,
де НКЗ – дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою;
НКК – тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999);
НЗД – чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).
Для нумерації кадастрової зони за межами адміністративно-територіальних одиниць використовується значення 9000000000 : 00.
Разом з тим, згідно з п. 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.
Таким чином, в структурі кадастрового номера відсутнє юридично закріплене поняття КОАТТУ в значенні Класифікатора об’єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-96.
Відповідно до п. 35 Порядку ведення Державного земельного кадастру кадастрове зонування полягає у встановленні меж кадастрових зон і кварталів шляхом створення індексних кадастрових карт (планів) з урахуванням зокрема принципу незалежності кадастрового зонування від адміністративно-територіального поділу України.
Пунктом 40 Порядку передбачено, що у разі виявлення в ході проведення робіт із землеустрою, ведення Державного земельного кадастру, оновлення його геодезичної та/або картографічної основи невідповідності внесених до Державного земельного кадастру меж кадастрових зон і кварталів межам державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць (крім випадків, зазначених у пункті 41 цього Порядку), географічних об’єктів (річок, струмків, каналів, лісосмуг, вулиць, шляхів, інженерних споруд, огорож, фасадів будівель, лінійних споруд тощо), земельних ділянок, інших об’єктів Державного земельного кадастру межі відповідних кадастрових зон і кварталів можуть уточнюватися відповідно до пунктів 36-38 цього Порядку.
Пунктом 41 цього Порядку встановлено, що зміна меж адміністративно-територіальних одиниць після внесення до Державного земельного кадастру індексних кадастрових карт (планів) та відомостей про кадастрове зонування не тягне за собою змін у кадастровому зонуванні відповідної території.
Вимоги до уточнених індексних кадастрових карт встановлені наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 29.03.2013 № 131.
Виходячи з вищенаведеного, твердження про неправильність присвоєння програмним забезпеченням Державного земельного кадастру кадастрового номера земельної ділянки посилаючись на КОАТУУ в його структурі або про повноваження органів державної влади чи місцевого самоврядування на підставі кадастрового зонування є некоректними.
Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування за адміністративним поділом можливо розмежовувати виключно на підставі розробленої і затвердженої у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою.
Так, відповідно до ст. 173, 174 Земельного кодексу України та
ст. 46 Закону України «Про землеустрій» для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.
Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених ч. 4 ст. 173 Земельного кодексу України.
Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.
Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.