Сучасний світ неможливо уявити без прав людини, які основані на принципах свободи, рівності, справедливості і які носять універсальний характер, які є необхідними умовами життя людини в цивілізованому суспільстві і мають бути безумовно визнані та охоронювані державою. Гарантії прав та свобод людини і громадянина – це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.
Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю, найважливішим об’єктом конституційно-правового регулювання. Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утворення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Права людини і громадянина є визначальним чинником статусу людини в суспільстві й цивілізованої діяльності людей, задоволення їх потреб і інтересів. Реалізація конституційних прав і свобод людини й громадянина неможлива без ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб.
В статті 13 Конституції України проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
У статті 14 Основного Закону зазначається, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земельне законодавство базується на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки (стаття 5 Земельного кодексу України).
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. До юридичних фактів, на підставі яких виникає, наприклад, право приватної власності на землю, належать: рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; цивільно-правова угода; успадкування земельної ділянки та ін.
Земельний кодекс України розмежував компетенцію органів щодо здійснення правомочностей суб’єкта права власності на землю (стаття 122 Кодексу).
Так, зокрема, відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України Держгеокадастр та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок громадянами України, в тому числі учасниками АТО, регулюється земельним законодавством, а саме ч. 6 ст. 118 та статтями 121-122 Земельного кодексу України. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються, зокрема такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Статтею 121 Земельного кодексу України передбачені розміри земельних ділянок, які можуть бути надані громадянам України для реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок:
а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.
Стаття 13 Конституції України передбачає також, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному захист його прав і свобод. Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин.
Так, Земельний кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки.
Власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав на землю здійснюється в адміністративному та судовому порядку.
Слід зазначити, що згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом; кожному гарантується право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й при порушенні земельних справ.
Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним. Способи захисту – це дії державних органів у межах їхньої компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян (наприклад, визнання права на землю судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує земельні права тощо).
Закріплені у Земельному кодексі України, Цивільному кодексі України система гарантій права власності на землю передбачає захист земельних прав громадян і юридичних осіб і охоплює такі способи: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Забезпечення гарантій прав на землю та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, – важливі конституційні принципи.
